Будучи водієм маршрутного таксі протягом багатьох років, я проїхав вздовж та впоперек найдовшими вулицями нашого міста та стикався з незліченною кількістю інцидентів. Однак одна історія назавжди врізалася в мою пам’ять. У звичайний переповнений ранок моя машина була набита людьми, які поспішають на роботу або до школи. На тлі звичайних розбіжностей стався наступний інцидент.
Чоловік зайняв місце, спеціально призначене для людей з обмеженими можливостями, ваrітних жінок та дітей. Коли на посадку зайшла вагітна жінка і попросила його звільнити місце, він різко відмовився, зробивши навіть образливе зауваження. Це викликало хвилю обурення серед пасажирів, що призвело до гарячої суперечки.
Через дві зупинки, на мій подив, поліцейський патруль зупинив мою маршрутку. Офіцери піднялися на борт і попрямували до нахабного чоловіка. На той час вагітна жінка вже сиділа в іншому місці, бо хтось інший люб’язно запропонував їй своє крісло. Здивований, я запитав, хто викликав поліцію, і тоненький голосок відповів: “Я”.
Першокласник набрав номер служби порятунку, попередив поліцію про ситуацію та зумів відновити справедливість швидше, ніж це міг би зробити будь-який дорослий. Поліцейські опитали свідків та випровадили грубіяна. Хоча за свою публічну провину він міг відбутися лише простим штрафом, для присутніх дорослих це був важливий урок. Хлопчик, відповідаючи на запитання пасажирів, просто сказав: “Нас у школі вчили дзвонити до поліції, коли ми бачимо щось погане”.