Протягом 15 років моя сестра Тамара була заміжня за Іваном. У їхньому житті не було нічого незвичайного: вони були звичайною сімейною парою, яка живе на один дохід і виховує двох дітей. Тамара ніколи не брала декретну відпустку, прагнучи якомога раніше зробити свій фінансовий внесок у сім’ю, оскільки Іван задовольнявся своєю звичайною роботою. Хоча їм вдавалося зводити кінці з кінцями, Тамара прагнула більшого, особливо для своїх дітей.
Сестра була повністю віддана своїй сім’ї. В їхньому будинку завжди було тепло, про дітей добре дбали, та й Іван не мав причин для скарг. Потім, у особливо важкий період, коли Тамара була госпіталізована, Іван різко заявив про свій намір піти від неї до іншої жінки. Тамара, яка самовіддано вкладала роки у свою сім’ю, була приголомшена та остаточно розбита.
Виписавшись після ліkування, Тамара вирішила піти, здивувавши Івана, який вирішив, що вона забере із собою дітей. Однак Тамара залишилася непохитною у своєму рішенні, довіривши турботу про дітей йому та пообіцявши, що й надалі підтримуватиме їх як матір. Ось уже місяць Тамара живе з нашими батьками, поєднуючи роботу та спілкування з дітьми, тоді як нова партнерка Івана живе у їхньому сімейному будинку.
Незважаючи на остракізм нашої родини, Тамара сповнена рішучості перебудувати своє життя і відмовляється повертатися до колишнього. Мене дивує, як суспільство сміє звинувачувати жінку в неможливості пробачити зра ду, коли чоловік може запросто втекти з сім’ї без наслідків. Моя сестра вчинила правильно! Я у цьому твердо впевнена.