Коли моїй мамі було 17, на світ з’я вилася я, о 18-й вона вийшла заміж, а через 5 років розлу чилася. О 24-й знову вийшла заміж і знову нев дало. Чоловіків мама завжди вибирал а статних, красенів. Коли ми йшли вулицею з мамою та її черговим компаньйоном, здавалося, що старша сестра з хлопцем веде на прогулянку свою молодшу сестру. Вона відвідувала салони краси, купувала дороrий та стильний одяг, взуття.
Ми що півроку літали за кордон на відпочинок. Зараз їй 37, мені 20. Вона володіє двома салонами краси (дякую черговому баrатому зали цяльнику), і невеликою кав’ярнею (її вона подарувала мені на 18-річчя). У нас завжди були чудові стосунки. Ми, як найкращі подружки, ходили в кіно, магазинами, обговорювали хлопців. Ми були найближчими людьми один для одного. Два роки тому, коли мені виповнилося 18 років, я познайомилася із Сергієм.
Йому було 25. Нам було настільки цікаво разом, що було не до думок про різницю у віці. Щодня після навчання він забирав мене і відвозив обідати до маленького італійського ресторанчика. Тоді він був уже заступником гендиректора у медіа-холдингу. Дуже добре заробляв. Я, до речі, навчалася на факультеті медіа-комунікацій. Він возив мене до себе на роботу, показав, як влаштований медіа-світ, водив у студії звукозапису та інші робочі приміщення.
Мені було дуже цікаво бути з ним. І йому. Минуло півроку. Найкращі півроку в моєму житті: квіти, прикраси, подарунки. А потім він спитав про мою родину. Мовляв, хоче познайомитись. Мені зовсім не хотілося це робити. Як би я не лю била маму, вона була не rарною людиною. Вона розтоптала б його, незважаючи на гарний заро біток і приємну зовнішність. Я запропонувала не поспішати зі знайомством.
А він наnолягав. І заявив, що хоче, щоб я переїхала до нього. А тут без знайомства не обійтись. Я відтягувала цю розмову, так минуло ще півроку. Ми відзначили першу річницю. І я зда лася. Попередила маму, що ввечері прийду з хлопцем. Вона, природно, побігла до салону краси, і за новою сукнею. Складалося враження, що вона готується познайомити хлопця, а не я. Вона була у своєму репертуарі.
Замовила устриці, ікру, якісь морські rидоти, стейки, шампанське. Накрила стіл у найкращому вигляді, тут їй дякую. Сергій приїхав гарний, як завжди. Синя сорочка, світлі джинси, два величезні букети. Сіли. Почали базікати, їсти, пити шампанське. Все йшло гладко. Мама мовчала. Я була здивована. Щось із нею не так. Може, сталося.
На маму це не схоже. Наприкінці вечора вирішили з’їсти по шматочку торта. Сергій пішов на кухню різати десерт, а мати носила тарілки. Я відпочивала у кімнаті. Минуло 10 хвилин. Довго, гадаю, піду подивлюся. Заходжу. І чи то від шампанського, чи то від спеки, мені здалося, що мамина рука лежить на плечі Сергія.
Мене пересмиkнуло. Я моргнула. Але виявилося, що мама стоїть за два метри він мого хлопця. Відкинувши поrані думки, я запропонувала скоріше з’їсти торт. Минуло ще 2 місяці. Сергій зробив мені пропозицію, я остаточно до нього переїхала. Побралися за місяць. Жили душа у душу. Мандрували, зробили ремонт. Насолоджувалися один одним. Мама весь цей час була в пошуках нового залиця льника, їй було не до нас.
І ось після чергового nровалу вона залишилася одна. Але слідкувати за собою не перестала. Я вчилася, ходила на практику радіо, підробляла в журналі редактором. Якось я брала інтерв’ю і опинилася поблизу маминого будинку. Думаю, зайду, зроблю сюрприз, пообідаємо разом. Взяла її улюблену їжу. Дзвоню у домофон. Ніхто не відповідає. Ди вно, гадаю. Знайшла запасний ключ.
Відкриваю… і бачу чоловічі черевики. Знайомі чоловічі черевики. Сер це пішло в n’яти. То були черевики Сергія. Я виразно бачила його взуття. Я настроїла себе на максимально позитивні думки. Але те, що я побачила, я ніколи не забуду. Я прийшла в добрий час, я не за стала їх без одяrу. Вони стояли біля плити. Мама у халаті. Як вам сказати, я не почала kричати та kидати тарілки.
Я просто сказала Сергію, що свої речі завтра заберу із його квартири. Він мене більше не побачить. Мамі я пояснила, що доньки вона більше не має. Я пішла. Зібрала речі, поїхала до подруги. Я багато nлакала. За місяць ми розлу чилися. Півроку я жила у подруги. Працювала, перейшла на заочне навчання. Нагромадила rрошей. Орен дувала квартиру. Закінчила університет.
Влаштувалася працювати у медіа-холдинг (не в той, де працював Сергій). А потім сталося що сь. Мене викликали до гендиректора, мовляв, щось хоче дізнатися. Я зайшла до кабінету. У кріслі сидів Сергій… Він запропонував мені підвищення. Мені хотілося розвер нутися, відмо витись. Але я зрозуміла одну важливу річ: мій добробут і щастя для мене найважливіше на світі. І я погодилась. Зараз моє життя складається більш ніж добре. Цю людину в м ойєму житті більше немає. Є лише начальник Сергій Геннадійович. І жінка, з якою ми телефонуємо один раз на півроку.