Ні для кого не секрет, що у шлюбі не завжди невістці вдається налагодити стосунки зі свекрухою. Невісток у моєї свекрухи було дві, це я і Ніна. З Ніною ми були подругами – на нещастя. Наша свекруха постійно сварила нас — що в обличчя, що за спиною. Їй не подобалося, що її сини витрачали гроші на дружин, а не на рідну матір та сестру. Свекрусі здавалося, що її сини повинні довічно забезпечувати її та доньку. Так усе воно і було, але з появою дружин перерахування грошей стало рідкісним явищем. Нещодавно Ніна прийшла до мене і каже: — Олено, ти справді даруєш квартиру золовці? – Чого? З якого дива? З чого це ти взяла?
— Я сьогодні бачилася зі свекрухою. Кричала на мене, потім виrнала з дому. Говорила мені, яка я жа хлива невістка, нічого їм не дарую. А ти ось типу цілу квартиру подарувала їй із донькою. — Нічого не розумію. Місяць тому пішла з жит тя моя бабуся, у спадок вона залишила мені квартиру. Нещодавно ми погасили іnотеку; виходить, тепер маю дві квартири. Я тоді після зустрічі з Ніною прийшла додому та не розуміла, що відбувається. Удома стояв чоловік, моя золовка, і свекруха. — Ти де вештаєшся? Не бачиш, ми запізнюємося? Що тебе, чоловік не попереджав?
— І про що він мав мене попередити? – Ми до нотаріуса йдемо. Виявилося, що моя свекруха вирішила, що мені не потрібна бабусина квартира. Тому я мала переписати її на сорокарічну сестру брата, яка за своє життя нічого не нажила. Найбільше мене здивував чоловік, який погодився зі своєю матір’ю. Свекруха мені почала заrрожувати розлу ченням. Тоді я їм сказала, що я зроблю це сама. Тепер її син житиме на своїй половині. Така ганчірка мені не потрібна. Я відсуджу в нього свою половину і житиму спокійно в себе і для себе. Нещодавно телефонувала Ніна; її теж довела ця свекруха, тепер вона теж хоче розлу читися з чоловіком.