Митя відвіз мене до своєї мами в село, але те, що я там побачила і почула, стало для мене останньою краплею

Якось на дні народження подруги я зустріла хлопця. Він здався мені дуже цікавим. Його звали Дмитром. Він був хлопцем з села, але то не завадило, ми почали зустрічатися, після того, як наступного дня Діма приїхав до мене з букетом квітів і цукерками. Наші відносини розвивалися досить швидко. Незабаром я вирішила познайомити Митю з моєю мамою. Він зайшов на чай, але за цей час встиг полагодити мікрохвильовку мами і поміняти лампочки на люстрі. — Ось це чоловік! — здивовано сказала мама, коли Дмитро курив на балконі, — такі в наш час на вагу золота.

 

Вже через кілька місяців Митя зробив мені пропозицію. Хоч я і думала, що він поспішає, але з радістю погодилася. Скоро він відвіз мене до себе в село – познайомити з мамою. Жінка з самого порога показала свою неприязнь до мене. Вона почала сміятися над кожною моєю помилкою в господарстві, мовляв, ми, міські, нічого не розуміємо, справжнього життя не бачили… Вона чіплялася до всього, а коли дізналася, скільки я заплатила за свій манікюр, відразу ж порахувала, скільки це в сумі буханців і масла.

 

Наступного ранку я почула розмову майбутньої свекрухи з сином. Вона говорила, що не збирається утримувати мене задарма в своєму будинку після весілля. Я так зрозуміла, що і Митя була налаштований жити в селі після весілля. Коли я висловила своє невдоволення з цього приводу, вона сказала, що таких як я в селі повнісінько, і її син нічого не втратить, якщо я не погоджуся жити з ним в рідному селі. Я була така щаслива, що все з’ясувалося до нашого весілля… Я залишила на столі сто гривень за обід і вечерю і викликала собі таксі додому.

Leave a Comment