Мати Вікі покинула їх із батьком, продала трикімнатну квартиру та переїхала до коханця. Дідусь мав котедж, і вони переїхали до нього жити. Віка навчалася в університеті, була дуже розумною, але хлопці на неї не звертали уваги. Адже їм потрібне гарне обличчя та постать, як у однокурсниці Віри, а не як у неї. Хлопці нею не цікавилися зовсім. Зустрічалася вона з хлопцем з університету, але він закінчив навчання, поїхав у своє місто, навіть не попрощавшись. Вона була найрозумнішою, і в класі, і на курсі, тому її й недолюблювали, як їй здавалося. Дідусь її був бізнесменом, у нього своя компанія та завод на 400 працівників. Він завжди дбав про улюблену онучку, а її батьки завжди жили своїм життям.
Після закінчення навчання дідусь вирішив, що Віка вже має вникнути в їхній бізнес, щоб після його сме рті було кому продовжувати його справу. Адже на сина він не сподівався. Той би не розібрався ні в чому. – Тобі ще жити і жити, дідусю, – сказала Віка. – Але ти маєш вникнути хоча б у бухгалтерію. – Спробую якось, а зараз я йду готувати обід. До обіду додому повернувся тато Вікі і повідомив, що збирається одружитися. В принципі, ні дідусь, ні Віка не були проти, і ввечері він запросив свою наречену додому. Нареченою виявилася Віра з її групи в університеті, з якою вони зовсім не ладнали.
Але зараз Віра поводилася нормально, сказала, що справді закохалася в тата Вікі. Віка нічому перешкоджати не стала. Наступного дня дідусь відвіз онуку до своєї компанії, познайомив із управителем і сказав йому, щоб вони навчили Віку. Згодом у Вікі та керуючого Степана почалися стосунки, а через два роки вони одружилися. На весіллі дідусь сказав, що дві третини компанії він дарує онуці, а одну третю сину. Керуючим залишається Степан. Він гарний хлопець та гарний керуючий. Котедж він залишив синові, а для внучки з чоловіком купив поруч ділянку, а хату вони збудують самі. Віка була справді щаслива зі Степаном, а поряд були дідусь, тато і навіть Віра вже здавалася рідною.