Через рік після весілля дочка з зятем переїхали жити до мене. Зятя звільнили з роботи, а дочка тоді була на сьомому місяці ваrітності, пішла в декрет. Не було грошей, щоб платити за знімну квартиру. Не залишити ж ваrітну дочку на вулиці? Я обіцяла допомогти їм матеріально, поки зять не знайде роботу. Але з того дня вже минув рік, а зять досі сидить на моїй шиї. Чесно кажучи, йому лінь йти працювати, все одно теща містить його і його сім’ю.
Замість роботи він цілодобово сидить перед комп’ютером, грає в ігри, прокидається о першій годині дня і знову за комп. Я не хотіла втручатися в їхні сімейні справи, лише зрідка скаржилася дочці, що мені важко тягати весь вантаж на собі. — Мам, він шукає в Інтернеті вакансії, ну, немає роботи поки, не розумієш. Так, я розуміла, але мені сильно дратувало, що зять жив за мій рахунок і навіть не допомагав дружині по дому, ніколи не брав дитину на руки.
Останньою краплею став випадок, коли я о дванадцятій ранку приїхала втомлена додому після зміни, побачила, що зять лише в одних трусах сидить на кухні і жере останню мою котлету. Я висловила йому все, що накопичилося. Після моїх слів зять, зачинивши двері, пішов з дому, залишивши телефон на тумбочці. Ми шукали його тиждень, а потім він з’явився і заявив, що більше не повернеться додому. Зараз зять живе у друга, знайшов собі якусь роботу на заводі. Дочка зви нувачує мене, що я зруй нувала її сім’ю, не розмовляє зі мною. Безглузда котлета. І навіщо я взагалі рот відкрила?