У моєму дитинстві моя мама була найшановнішим членом сім’ї. Усі її любили та цінували, від моїх бабусь та дідусів до родичів батька. Моя мама завжди була сильною, незалежною жінкою, і я завжди хотіла бути схожою на неї. Коли я вийшла заміж за Андрія, мені довелося зіштовхнутися із зовсім іншим світом. У його сім’ї жінка була сприйнята лише як домогосподарка-мул та нянечка для дітей. У перші дні після весілля, коли ми приїхали до будинку його батьків, я вже була приголомшена. “У нас жінки не працюють”, –
сказав мені його батько, коли я згадала про свою роботу. “Твоє завдання – піклуватися про будинок та дітей.” Я пам’ятаю, як мої очі розширилися від подиву. “Але я хочу продовжувати працювати”, – заперечила я. Андрій подивився на мене з подивом. “Але тут так не прийнято”, – сказав він. Ці слова викликали в мені бунтарський дух. Я знала, що ніколи не стану такою, як чекали від мене в цьому домі. Наступного дня я почала шукати роботу, що викликало невдоволення у сім’ї чоловіка.
“Ти повинна слідувати традиціям,” – говорила мені свекруха. “Я поважаю ваші традиції, але в мене свої переконання”, – твердо відповіла я. Згодом Андрій почав розуміти мій погляд. Ми довго говорили про наші очікування та цінності, і він почав підтримувати мої прагнення. “Я люблю тебе такою, яка ти є,” – сказав він мені одного вечора. “І я пишаюся тим, що ти обираєш свій шлях.” Це був важкий період адаптації, але завдяки підтримці Андрія я змогла зберегти свою індивідуальність та незалежність у новому середовищі. Я зрозуміла, що можу бути сильною, як моя мама, навіть за умов, де це не прийнято.