Не так важлива кількість друзів, як їх якість. Деяким людям щастить по-своєму, адже у них хоч і мало друзів, але вони перевірені часом, і їм можна спокійно довіряти. Ось тільки у мене зовсім все навпаки. Справа в тому, що друзів у мене повнісінько, ось тільки я їм навіть невеликий секретик довірити не можу. Наприклад, у мене в дитинстві в сім’ї обстановка була досить напружена, адже батьки постійно сва рилися. Тоді я про це розповіла одній подрузі, яку я вважала своєю найкращою подругою, проте ж, на наступний день, всі мої однокласники вже знали, що мої батьки розлу чаються.
Так тривало до самого закінчення універу. Я іноді помічала всякі обра зливі речі з боку подруг на мою адресу, але прощала, адже інших подруг у мене просто не було… Минуло багато років з того моменту, як я закінчила Універ, але зв’язок з тими подругами я все ще тримала. І ось одного разу я вирішила погостювати від нудьги в однієї з таких подружок, ну, просто чаю попити. Я прийшла до неї, двері відкрив її син, поки вона сама була в своїй кімнаті: вбралася.
Я присіла у вітальні, як раптом до мене підійшов її син, і запитав, чому я прийшла. Я сказала, мовляв, тому що захотіла, на що той відповів, що його мама назвала мене настирливою ледаркою, якій тупо робити нічого, як ходити і мішатися у всіх під ногами. Ось це реально було прикро, так що я сказала подрузі, що у мене з’явилися термінові справи, і пішла з її будинку. Ось уже півроку я їй ні слова навіть не писала, а вона про мене і не згадала жодного разу…