Якось я бігла з обіду на роботу. Йшла дуже швидко, бо запізнювалася. Але тут я побачила картину, яка змусила мене зупинитись. По вулиці йшла дівчинка, на вигляд 10 років, та гірко плакала. Голову опустила, а на її спині від схлипів хитався портфель. Люди проходили повз і не звертали уваги на самотню дитину, яка гірко плакала. Я підійшла до неї. — Чому плачеш, дівчинко? — Розумієте, уроки закінчилися раніше, два уроки скасували. Про це не знали рідні, тож я сама пішла додому.
Мама на роботі, а бабусі немає вдома, двері до квартири зачинені. Я не знаю що робити. Грошей на рахунку немає, щоби комусь подзвонити. – Горе ти моє! Не треба через це плакати. Диктуй номер мами, зараз їй зателефоную. За декілька хвилин я вирішила всі проблеми. Мама веліла дочці залишатися біля під’їзду і чекати на бабусю, яка скоро має повернутися з магазину. Вирішила бабусю почекати і я, щоби душа була спокійна. — Якщо наступного разу станеться така ситуація, не потрібно плакати.
Потрібно просто подумати гарненько. Коли нікого вдома не буде, вийди надвір і попроси у когось мобільний телефон. Подзвони бабусі. Або постукай до сусідів на різних поверхах. Вони допоможуть. Пам’ятай, що через це не варто плакати. Коли я сказала це дівчинці, до під’їзду підійшла бабуся. Вона подякувала мені за допомогу, забрала внучку, яка посміхалася, та й пішла. А я побігла на роботу, бо запізнювалася. Давайте будемо добрішими!