Я ніяк не могла заваrітніти. І справжнє диво трапилося у моєму житті тоді, коли я успадкувала дім бабусі у селі.

Я виросла у сільській місцевості, але завжди прагнула міського життя. Після закінчення школи я поїхала до міста, вступила до університету та влаштувалася на роботу. Хоча вона була не з моєї спеціальності, той факт, що через неї я залишалася в місті, мав для мене величезне значення. Однак мої заробітки були скромними та недостатніми для життя моїх мрій, що підштовхнуло мене до пошуку можливостей за кордоном. Мені хотілося мати квартиру, машину, якісний одяг та вільний час, що вимагало значних фінансових коштів.

Зрештою, я знайшла роботу на заводі в Німеччині. Я нескінченно працювала, жертвуючи сном і заощаджуючи навіть на їжі. До тридцяти років я виглядала на десяток років старше, і моє здоров’я серйозно похитнулося. Але я не падала духом і була сповнена рішучості накопичити багатство. З часом, чим більше грошей я відкладала, тим амбіційнішими ставали мої мрії. Моє початкове бажання мати невелику квартиру переросло у мрію про будинок за містом. Тому я продовжувала напружено працювати, майже не спала та не їла.

У Німеччині я одружилася з українцем Станіславом, який розділяв мій міграційний шлях. Коли нам було за тридцять, ми намагалися стати батьками, але безуспішно. Жодні лікарі не могли визначити проблему. Потім минулого літа я повернулася додому, успадкувавши будинок моєї покійної бабусі. Незважаючи на несхвалення батьків, я планувала продати його. Я провела вдома лише два тижні, але це було схоже на ціле життя відпочинку.

Я насолоджувалася ранковою кавою на ганку, спокійними лісовими прогулянками та вечорами, коли милувалася заходом сонця, загорнувшись у ковдру Цей короткий перепочинок у сільській місцевості оживив мене. Дивно, але за кілька тижнів після повернення до Німеччини я дізналася, що ваrітна. Це радісне відкриття спонукало мене переглянути питання продажу бабусиного будинку. Зрештою, він мав потужну ауру, не порівнянну з жодним місцем у світі.

Leave a Comment