Після сме рті наших батьків я, наймолодша з їхніх трьох дітей, у свої 53 роки стежила і тримала в чистоті їхній будинок, оскільки жила неподалік. Нас троє: моя сестра Віра, мій брат та я. Моя старша дочка нещодавно вийшла заміж, і я попросила брата та сестру дозволити молодятам тимчасово пожити в будинку наших батьків. Будинок належить нам трьом у рівних частках, але ніхто з нас не планував там мешкати. Ми з чоловіком та доньками живемо у скромній двокімнатній квартирі.
Віра живе у Чехії вже 25 років, там і вийшла заміж. Незважаючи на нашу фінансову стабільність, сестра час від часу підтримує мою сім’ю, яка зазнає тимчасових труднощів. Мій брат теж забезпечений, але його дружина дуже бережлива. Віра охоче погодилася на мою пропозицію, щоб дочка і зять зайняли будинок наших батьків. Однак брат та його дружина відмовили мені. Цікаво, що неспокій брата виник лише тоді, коли будинок нам знадобився, незважаючи на те, що ми з чоловіком утримували його протягом довгих років і не вимагали нічого натомість.
У відповідь на моє прохання брат запропонував продати свою частку, але ми з чоловіком не могли собі цього дозволити. Я поділилася цією дилемою з Вірою під час телефонної розмови. Вона не здивувалася та пообіцяла знайти рішення. Дивно, але невдовзі мій брат повідомив, що будинок тепер належить мені. Віра викупила його частку заради мене та моєї дочки.
Віра вважає, що наші батьки були б щасливі бачити, як у їхньому домі процвітає нове життя, створюється нова родина – родина їхньої онуки. Зараз сестра оформляє документи для передачі будинку моїй доньці, вважаючи це за правильне рішення. Я безмежно вдячна Вірі за її підтримку та мудрість. Такі сестри, як вона – рідкісний скарб у житті будь-якої людини.