У ранок понеділка Олег збирався на роботу, але все йшло навперейми. З ранку він упустив і розбив чашку, вилив каву, довелося забиратися, змінити сорочку. А після того, як нарешті зібрався, машина не завелася, і він був змушений поїхати на роботу автобусом. Відповідно, він спізнився, а начальник його одразу звільнив. Сказав, що хотів дати йому підвищення, але оскільки він спізнився, то працювати у цій фірмі не зможе. Адже він не мав поважної причини, щоб запізнитися. Вийшов він звідти розrубленим, не знав, що робити. І йшов так вулицею в роздумах. Грошей було мало, а невдовзі треба було платити за квартиру.
Він задумливо йшов вулицею, і раптом його руку схопила його однокласниця Віра. Виявилося, що до міста вона приїхала, щоб відвідати ліkаря, але її не змогли прийняти, і вона дуже засмутилася. У місті жити вона пробувала, але їй не сподобалося, і вона повернулася до села. А Олег розповів, що його звільнили, скоро ніде буде жити, а вона запропонувала повернутися до рідного села. Адже там уся молодь живе, гарна природа, свіже повітря. Він замислився. Він не був у селі вже п’ять років. Батьки давно пішли, і будинок пустував.
Він обіцяв однокласниці поїхати до села після того, як машину відремонтує. Так і вчинив. Оскільки Олег мав диплом вчителя, його влаштували в школі на роботу. Колись він вирішив, що це не його професія, але зараз, стоячи перед школою, він зрозумів, що це його покликання. Він уже вирішив, що назад не поїде, що приїхав сюди прожити свої довгі роки. А за рік вони з однокласницею Вірою зіграли весілля. У них і донька вже народилася. І Олег дякував Богові за те, що тоді його звільнили, він був на вулиці цієї миті, зустрів свою долю і знайшов своє щастя. Тепер у нього і робота, і дім, і kохана дружина та донька.