Якось на вулиці я звернула увагу на батьків з дітьми і зрозуміла, що сімейні пари, у яких є дитина, вирішують завести другого, щоб з ним няньчився старший. Тільки от крім гри старшим ще треба доглядати, годувати і допомагати молодшим. І старшого мало хто про його бажання питає. За нього завжди вирішують батьки. А як же інакше? Батьки завжди знають, як і що робити дитині, на що він має право, а на що ні. Часто у дітей немає права вибору. Найстрашніше те, що думку старшої дитини ніхто не враховує. Ніхто їх не питає. Хоча він може і не хоче панькатися з маленькою дитиною. Це не обговорюється.
У нього немає вибору, йому доведеться панькатися. Часто наказують його няньчити, доглядати і розважати. У питанні допомоги за молодшими дітьми, батьки не просять, а наказують доглядати, піклуватися і розважати. Ти зобов’язаний допомагати батькам! Ти зобов’язаний допомагати молодшій сестрі або брату! Хто ж, якщо не старший? Кілька днів тому матуся з нашого під’їзду на вулиці відчитувала свою десятирічну доньку. Вона вимагала, кричала і погрожувала дочці, щоб та спустилася і допомогла їй занести коляску додому. Коли дівчинка спустилася, мати почала кричати ще сильніше.
– Ти зобов’язана допомагати мені з братом, грати з ним. Ти ж старша сестра,- все не вгавала вона. Дівчинка намагалася відстояти свою точку зору. Адже вона нічого не повинна, вона теж дитина. Але мати і чути не хотіла – і на здивованих оточуючих їй було плювати. Дівчинка з пониклим видом послухалася маму. Їй довелося покірно виконати мамину вимогу. Жінка прини жувала і обра жала її перед сторонніми людьми. А з боку це виглядало, як егоїзм, адже ми народжуємо дітей не для молодших, і не потрібно перекладати свої обов’язки на дітей. Дитина повинна насолоджуватися своїм дитинством, а не бути нянькою. Таке ставлення з боку батьків мені незрозуміло.