Дід Ярослав, людина суворих принципів та традицій, раптово оголосив про збори всіх своїх родичів. Сім’я була спантеличена і сповнена передчуття, адже дід Ярослав рідко збирав їх усіх разом без вагомої причини. У призначений день будинок діда Ярослава був наповнений пошепки і здогадами. “Може, він знайшов скарб на своєму задньому дворі?” – жартував один з онуків. “Чи, можливо, вирішив оголосити про початок своєї подорожі навколо світу?” – припускала тітка Ганна. Але коли дід Ярослав підвівся, щоб вимовити свою промову,
у кімнаті запанувала тиша. “Любі мої,” – почав він, – “я зібрав вас тут, щоб познайомити з деким дуже особливим.” У цей момент у дверях з’явилася жінка середнього віку, чия зовнішність несла в собі риси, знайомі кожному члену сім’ї. “Дозвольте представити вам мою дочку, Олену. Вона прожила все своє життя в Англії і тільки недавно ми знайшли один одного”, – з гордістю оголосив дід Ярослав. Хвилювання та здивування захлеснули родичів. “Дочка? Як це… дочка?” – шепотіли всі між собою. Олена посміхнулася і почала розповідати про своє життя, про те, як вона шукала свого батька і як важливо було зустріти свою сім’ю. У міру того, як вона говорила, початкове здивування змінювалося теплом і захопленням.
Родичі почали ставити питання, цікавлячись її життям в Англії та різними її справами. “Ми навіть не знали про твоє існування, але тепер, коли ти тут, це знайомство стає таким особливим для нас усіх,” – сказав один із дядьків, простягаючи руку до Олени. Дід Ярослав дивився на свою сім’ю, відчуваючи глибоке задоволення від того, що зміг об’єднати їх усіх навколо такої події в їхньому житті. Його рішення познайомити сім’ю з Оленою мало несподіваний, але радісний вплив, зміцнивши сімейні узи і додавши новий розділ до їхньої сімейної історії.