У Яни почалася чорна смуга у житті. Щось завжди йшло не так. А зараз раптом її чоловік вирішив піти з дому. Діти сказали, що тато кудись іде. Вона вирішила, що діти неправильно зрозуміли. Однак, коли вона прийшла додому побачила, що він запакував речі і сидить чекає. — Ну і що це означає, Сергію? — Іду я. Із тобою вже не можу. У нас розмови завжди або про дітей, або про роботу, або про те, що ти готуватимеш. Мені не вистачає цікавих інтелігентних розмов. Яна здивовано глянула на чоловіка. Що з ним трапилося? Коли він став естетом? Потім зрозуміла, що Сергій останнім часом часто ходив до бібліотеки.
Там він, мабуть, розмовляв із бібліотекаркою і тому так перетворився. Яна не хотіла копатися в цьому. Але їй було гидко від цього. І було прикро за дітей. — Добре, Сергію, якщо вже хочеш — йди. Але пам’ятай, якщо втечеш, зворотного шляху немає. Сергій узяв чемодан, пішов до дверей. Біля дверей обернувся і сказав: — Ти образи не тримай на мене. Я часто приїжджатиму дітей побачити. — Краще вже не часто. Сергій пішов. Яна пішла, подивилася на дзеркало. — Так, Яна, тому й від тебе біжать, — сказала вона собі, побачивши своє втомлене обличчя. Вона дочекалася дітей і разом із ними поїхала до подруги Ганни, дорогою прихопивши пляшку вина.
Коли діти заснули, Яна та Ганна сіли випити вино і тоді Яна і почала ділитися своїми бідами зі своєю подругою. *** Минув час. Діти вже забули про батька. Більше не питали про нього. Пролунав дзвінок. Яна відчинила двері і побачила Сергія з валізою. — Привіт Яна. — Ну привіт. Що хотів? — Яна, я скучив за тобою, по дітях. Вибач, я здурив. Я дуже скучив за твоєму борщу. — Та гаразд?! Вона підійшла до нього, взяла чемодан і викинула надвір. — Яна, ти що? — Знаєш що? У мене натура не та. Ось не виносить твою стару валізу. І тебе теж не виносить, так що пішов геть звідси! Яна виштовхнула його назовні і зачинила двері. Вона пішла, подивилася на дзеркало і побачила вже іншу Яну. Тепер вона подобалася собі.