Три роки тому я повернулася з Італії вдовою. Я вийшла там заміж, прожила неймовірне життя з моїм поkійним чоловіком Маріо, а потім повернулася. Звичайно, я повернулася не з порожніми руками. Одного разу я якось ненароком згадала сестрі про своє неабияке багатство, яке в мене накопичилося за роки життя в Італії. Бути дружиною Маріо протягом майже півтора десятиліття було яскравою пригодою. Незважаючи на заперечення моїх родичів з приводу нашої з Маріо різниці у віці, я ніколи не шкодувала про своє рішення вийти за нього заміж.
Він був дбайливим, ніжним, і, хоча наші культури дуже відрізнялися, нам вдавалося подолати розрив. Сварки іноді загострювалися, і наш посуд ставав снарядом, але це своєю чергою послужило зміцненню нашого зв’язку. Коли Маріо помер три роки тому, я успадкувала його майно як єдиний родич. Хтось може порахувати мене щасливчиком, але я віддала б все, щоб повернути чоловіка. Я вирішила виїхати з Італії і повернувся в Україну, на свою батьківщину, щоб бути ближчими до своєї родини.
Я періодично повертаюся до Італії у справах і навіть залишаюся там іноді місяцями, але ніщо не зрівняється з Києвом, моїм рідним містом. Якось у момент відвертості я розповіла про своє фінансове становище своїй сестрі. Вона мені найближча, враховуючи, що в мене немає дітей. Невдовзі після цього вони з чоловіком приїхали в гості та попросили великий кредит на покупку квартири для мого племінника. Їхній аргумент був простий – у мене є гроші, а їм ці гроші якраз і потрібні.
Я була приголомшена не їхнім проханням, а їхнім тоном, у якому відчувалася зневага та заздрість. Я думала про те, щоб допомогти племіннику, але йшлося про дуже велику суму. Я опинилася у скрутному становищі і не знаю, як зберегти стосунки з сестрою і водночас подбати про свої власні інтереси. Мені вже 46, я вже не можу мати дітей, і мені потрібно ухвалити правильне рішення. Чи маю я допомагати своєму племіннику, ризикуючи зіпсувати своє майбутнє цим? Як би ви вчинили на моєму місці?