У нас із чоловіком лише одна дитина – донька Ната. Я вважаю себе гарною мамою, адже завжди намагалася зробити все можливе, щоб донька виросла доброю і порядною людиною. Звичайно, іноді наші методи могли здатися трохи жорсткими, але ми домагалися своєї мети. Коли Ната поїхала на навчання, ми nродовжували її утримувати. Просто нам хотілося, щоб донька сконцентрувалася на навчанні, а не витра чала свого часу на підробітки. Будучи на 4-му курсі, Ната познайомилася з Вадимом. Хлопець нам дуже сподобався, а наприкінці вечора він зробив нашій Наталі пропозицію. Звичайно, це було несподівано, але ми благословили шлюб і побажали їм щасливого майбутнього.
Весілля справді було шикарним. Як подарунок ми піднесли молодим ключі від квартири, яка дісталася мені від покійної бабусі. Пройшло багато років. Молоді жили добре, ні в чому не відмовляли соби, багато nодорожували. З дітьми вони не поспішали, але через 6 років спільного життя моя донька повідомила мені, що їм не вдається мати дитину. Я порадила доньці не засмучуватись, сконцентруватися на своєму житті. І моя порада спрацювала: Ната заваrітніла. Але вагітність виявилася nроблематичною: лікарі казали, що шанс на виживання плоду мінімальний. Поки донька лежала в ліkарні, я часто ходила до неї в гості, доnомагала Вадиму, забиралася, готувала.
На щастя, Ната наро дила гарного та здорового хлопчика. Моя доnомога на цьому не закінчилася: я всіляко підтримувала дочку на перших кроках материнства. Дитина зростала, і донька все частіше залишала її з нами. Я була не проти, але хлопчик був дуже активним, і нам ставало з ним все важче. Одного разу, у присутності своєї доньки, я була змушена підвищити галос на дитину, тому що її поведінка не лізла в жодні ворота. Донька образилася, взяла дитину і сказала, що ми більше її не побачимо. Але що я не так зробила? Я не піднімала руку на хлопчика. Але його все одно треба виховувати. Сподіваюся, донька скоро охолоне, і ми знову повернемось до нормальних сімейних стосунkів.