Тетяна поспішно повернулася додому зі свіжими булочками з місцевої крамниці. Живучи в селі, вона мала невелике житло, яке потребувало ремонту. Коли вона підходила до свого будинку, її злякав голос: огрядний, неголений чоловік пропонував їй послуги з ремонту. Це був справді дивний збіг: її дах потребував ремонту, та й кран почав капати. Після хвилинного вагання вона вирішила впустити незнайомця.
Чоловік, Михайло, оглянув ремонтні роботи та поцікавився наявністю інструментів. Вони зберігалися у сараї, залишившись від речей покійного сина Тетяни. Саме тоді жінка згадала про покійного сина і повернулася до будинку, залишивши Михайла за роботою. Поки Михайло розглядав інструменти, він розробив план, як вкрасти їх під покровом темряви з огляду на самотнє розташування будинку.
Закінчивши ремонт, Тетяна віддячила його вечерею та запропонувала інструменти. Але тут на нього чекало подив: Тетяна показала йому фотографію свого сина Андрія – товариша Михайла по службі в арабських країнах. Налинули спогади: зв’язок, мінометний обстріл, як Андрій захищав Михайла, що призвело до його загибелі. Михайло не міг взяти до рук інструменти: почуття провини переповнювало його.
Згодом він став часто відвідувати Тетяну, допомагати їй у господарстві та насолоджуватися її суспільством. Колись неспокійна людина знайшла нову мету: кинула пити, відкрила свою майстерню і стала служити жителям великого села. Тетяна теж знайшла втіху: тепер їй було про кого дбати. Вони знайшли взаємовигідне спілкування у своєму спільному горі.