Сергій уже котрий день дивувався свіжим квітам на моrилі своєї дружини. На згадку йому не приходило варіантів людей, хто б продовжував так часто відвідувати її моrилу. Він вирішив з’ясувати цю таємницю. Наступного дня, рано-вранці, Сергій прийшов на цвинтар і знайшов затишне місце з видом на могилу дружини.
Сховавшись за кущем, він почав спостерігати. Через деякий час з’явився молодий хлопець років 25-ти. Він був одягнений просто, але зі смаком і гідністю. У руках він тримав букет квітів. Хлопець зупинився перед могилою, залишив квіти, а потім прошепотів щось, згорбившись над каменем. Сергій почекав деякий час, а потім вийшов із укриття та підійшов до хлопця.
— Перепрошую, — почав він, — але я не міг не помітити, що ви вже кілька днів приносите квіти на цю могилу. Ви знали мою дружину? Молодий чоловік здивовано глянув на нього і сказав: — Так, вона була моїм вчителем у школі. Найкращим вчителем. Вона багато чому мене навчила, і не лише з предмету. Вона була справжнім наставником для мене. Сергій подивився на молоду людину з повагою: – А як вас звуть?
– Олександр. Я тільки-но закінчив університет і приїхав сюди, щоб віддати шану вашій дружині. Сергій слухав, і очі його сповнилися сльозами. — Дякую вам, Олександре. Вона була чудовою людиною, і я радий, що вона залишила такий слід у серцях своїх учнів. Вони стояли мовчки деякий час, дивлячись на могилу. Ця випадкова зустріч стала для Сергія нагадуванням про те, який вплив може прозвести одна людина на життя інших.